СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

УДК 316.4 Г. О. Лебедєва, к. і. н., доцент,

Р. І. Вєтров, д. і. н., професор

Кафедра соціології

Секція історії України

Дніпродзержинський державний технічний університет

СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

Інтерес суспільства до соціального прогнозування історично пов’язаний із спробами передбачення настання тих або інших подій в умовах глобальних воєн і локальних військових конфліктів, економічних і політичних потрясінь, якими була насичена вся світова історія ХХ ст. В наш час, що характеризується величезним і безперервно зростаючим динамізмом соціально-політичних, економічних, науково-технічних, ідеологічних та інших змін, наукове передбачення майбутнього набуло винятково важливого, часто глобального значення. Зараз перед ученими і практиками встає необхідність усвідомити можливості впливу людини на розвиток суспільства, світу в цілому, уточнити співвідношення об’єктивних процесів, з одного боку, людської дії на них – з іншого. Від цього залежить концептуальне бачення майбутнього, його прогнозування: або це лише позначення тенденцій, що розвиваються, і передбачуваний на їх основі прог-ноз, або це прогноз з врахуванням можливостей і необхідності впливу людини на тенденції розвитку, що позначилися, відповідно до сучасних переконань.

Серед вчених, які активно займаються проблематикою соціального прогнозування сьогодні найбільше відомими є Д. Белл [1], И. В. Бестужев-Лада [2], В. В. Глущенко [3], В. В. Косолапов [5].

Метою поданої статті є обґрунтування важливості соціального прогнозування, як високотехнологічного методу наукового аналізу і наукового передбачення, для вироблення соціальної стратегії, визначення найближчих і довгострокових програм по-далього розвитку суспільства, країни, світової спільноти.

У кожній мові здавна існують поняття, якими позначаються ті чи інші судження про майбутнє: пророцтво, віщування, передбачення, прогнозування, футурологія. Суть кожного з них неоднозначна. Часто вони використовуються як синоніми, іноді в кожне з них вкладається різний зміст, що породжує термінологічні дискусії. Загальним й інтегруючим всі різновиди одержання інформації про майбутнє є поняття «передбачення».

Передбачення – обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі в даний час, але які піддаються виявленню. Передбачення поділяються на наукові й ненаукові. Наукове передбачення ґрунтується на знанні закономірностей розвитку природи, суспільства, мислення, на використанні наукових методів дослідження. Ненаукове передбачення не використовує спеціальних наукових досліджень і ґрунтується на передчуттях людини про майбутнє за допомогою підсвідомості (інтуїтивне); на життєвому досвіді і пов’язаних з ними аналогіях, прикметах (буденне); на вірі в надприродні сили, що визначають майбутнє; на забобонах (релігійне передбачення).

Однією з форм наукового передбачення є прогнозування – процес вироблення прогнозів. Прогноз – імовірне судження про стан того чи іншого явища в майбутньому. У вузькому значенні, прогноз – спеціальне наукове дослідження перспектив тих чи інших явищ, переважно з кількісними оцінками. Прогнозування не зводиться до спроб угадувати деталі майбутнього.

Пророкування, на відміну від прогнозування, – це твердження про майбутнє, якому не властива ймовірність. Воно претендує на абсолютну достовірність. Прогноз є невід’ємною функцією науки, завершальним етапом наукового дослідження, причому, на думку багатьох вчених, – обов’язковим, якщо це стосується розвитку теорії. Вдосконалення науки відбувається з посиленням її прогностичної функції.

Прогнозування має також і велике прикладне значення. Воно сприяє вибору найоптимальнішого варіанта при обґрунтуванні плану, програми, проекту, управлінського рішення.

Теорія прогнозування як наука тільки формується, її предметом є дослідження законів і способів прогнозування, завданням є розробка проблем гносеології і логіки прогнозування, типології прогнозів, методів прогнозування, категорій і понять, спеці-альних методологічних проблем прогнозування з метою підвищення методичного обґрунтування прогнозів. У структурі прогнозування розвиваються окремі теорії прогнозування як у координатах загальної прогностики, так і відповідних сфер прогнозування.

Наукова потреба в прогнозуванні була сформульована американським ученим Норбертом Вінером в 40-х рр. ХХ століття у вигляді основ кібернетики, пов’язаних із теорією інформації та теорією керування У 1968 р., коли вся світова спільнота була стурбована безперервними погрозами початку третьої світової війни, видним громадським діячем і промисловцем Ауреліо Печчеі було засновано Римський клуб [10, 1]. Клуб формувався як незалежна експертна група для оцінки наслідків існуючих проблем та перспектив розвитку людства, інтелектуального сприяння діяльності міжнародних організацій і національних урядів. Від початку до нього увійшло близько 30 експертів світового рівня, що представляли 10 країн. Доповіді, підготовлені для клубу, дали пош-товх розвитку прогнозування як науки.

Отже, в розвитку прогнозування можна виділити такі етапи. Початок прогнос-тичних досліджень відноситься до 1950-х рр., коли стали використовуватися прості прогнозні моделі. У 1960–1970-і рр. спостерігається своєрідний «бум прогнозування» – розроблені теоретичні питання, нові методи, створені складні прогнозні моделі. З кінця 1970 – початки 1980-х рр. настає наступний етап розвитку наукового прогнозування – досягнення прогностики використовуються в діяльності підприємств і організацій різного профілю [7, 256].

Важливою проблемою методології прогнозування є виявлення чинників, які детермінують майбутнє. Майбутнє – такий стан явищ, процесів, який витікає з теперішнього і має корені в минулому. Об’єктивні умови містять зародки майбутнього у вигляді нових елементів. Але визначити, яке майбутнє у них, можна тільки на основі законів розвитку тих чи інших об’єктів. Закони – зв’язки між явищами, які за певних умов діють незмінно, постійно і відповідним чином. Отже, соціальні факти і процеси, особливо нові, а також закони їх розвитку є носіями інформації про майбутнє.

Одним із найбільш загальних і універсальних законів дійсності є закон причинності, або каузальної (причинної) залежності. Враховуючи основну ознаку цього закону – причина обов’язково зумовлює наслідок, – з’ясовуючи причини, можна передбачити і наслідки цих причин. Більше того, якщо певні наслідки не бажані, можна спробувати їх уникнути, паралізувавши або змінивши їх причини. Звичайно, не для всіх законів існує кількісне, математичне вираження.

Важливе значення для прогнозування мають ритмо-циклічні закономірні зв’язки явищ. Циклічний розвиток в суспільному житті простежується значно слабше, ніж в неорганічній природі чи в біосфері. Циклічність піддається кількісним вимірам, що і дає змогу прогнозувати тенденції суспільного розвитку.

Системна будова явищ також є об’єктивною основою передбачення. Знаючи характерні риси, функції залежних між собою елементів явища як системи, можна передбачити і поведінку явища в цілому.

Необхідною умовою пізнання майбутнього є з’ясування відповідних властивостей психіки. Корені таких властивостей лежать в психо-фізіологічній еволюції вищих тварин і людини. Адже передбачення хоча б найближчого майбутнього потрібне кожній живій істоті, наділеній психікою, навіть для елементарних дій. Психіка не тільки відображає дійсність, але й проникає в майбутнє. Цю властивість називають «виперед-жаючим відображенням», «моделлюпотрібного майбутнього». Таке передбачення виявляється як на безумовно-рефлекторному (інстинктивному), так і на умовно-рефекторному рівнях психіки. Властивість психіки випереджати події зовнішнього світу є однією з найефективніших форм пристосування до середовища.

Основою випередження майбутнього, випереджаючого відображення є досвід минулого. Він накопичується нервовою системою завдяки властивості нервової тканини «записувати» минулі події. Повторюваність, циклічність подій створюють об’єктивні умови для передбачення майбутнього.

Оцінка людьми перспектив розвитку явищ чи процесів на основі попереднього досвіду, за аналогією з уже відомими подібними явищами і процесами, є одним з ос-новних джерел інформації про майбутнє. Іншим джерелом є екстраполяція (умовне продовження в майбутнє тенденцій, закономірності розвитку яких в минулому і нині достатньо відомі).

Ще одним шляхом одержання інформації про майбутнє є моделювання май-бутнього стану того чи іншого явища, процесу з урахуванням очікуваних або бажаних змін деяких умов, перспективи розвитку яких достатньо відомі. Хоча соціальний де-термінізм має імовірний характер, це не є на заваді передбачення суспільного розвитку. Саме ймовірний підхід до передбачення є особливістю і методичною основою соціального прогнозування. Воно стало динамічно розвиватися тільки після усвідомлення того, що продуктивним є не відгадування конкретних рис майбутнього, а вироблення ймовірного спектра перспектив його розвитку.

Існують різні види прогнозів, їх типологія може бути побудована за різними критеріями – залежно від об’єкта, часу, на який прогнозується об’єкт, цілей, методів прогнозування. Найзагальнішим є поділ прогнозів на природничо-наукові та соціальні. Основною специфічною особливістю природничо-наукових прогнозів є те, що об’єкти прогнозування неможливо або майже неможливо поки що змінити шляхом соціального управління, з допомогою програм, проектів, планів, організаційних рішень. Людина прагне передбачити природні явища, щоб заздалегідь пристосуватися до них. Соціальне прогнозування здійснюється, як правило, для вироблення рекомендацій щодо оптимального впливу на прогнозоване явище чи процес з метою їх реалізації чи відвернення.

Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, виділяють поточні, корот-кострокові, середньострокові, довгострокові і наддовгострокові прогнози. Залежно від мети прогнози поділяються на пошукові та нормативні. Пошуковий прогноз – це передбачення розвитку явищ шляхом умовного продовження в майбутнє тенденцій, які домінували у минулому і домінують нині, з’ясування того, що найімовірніше відбудеться за збереження існуючих тенденцій. Відповідь при цьому дається не однозначна, а у формі певної шкали ймовірності. Нормативний прогноз – це передбачення бажаного стану явищ на базі попередньо визначених норм, ідеалів, цілей. У процесі його вироблення триває пошук відповіді на питання: як досягти бажаного?

Соціальне прогнозування базується на аналізі інформаційного масиву – сукупності даних, які приведені в певну систему наукових фактів і характеризують об’єкт прогнозування. До складу інформаційного масиву входять найрізноманітніші джерела: періодична преса, політичні огляди і звіти, статистичні дані, звіти про зарубіжні відряд-ження спеціалістів, дані анкетних опитувань експертів, радіопрограми, політичні заяви, ноти урядів, особові характеристики політичних лідерів, оцінки їхніх світоглядно-політичних переконань, монографії, дисертації тощо.

Інформацію про об’єктивні й суб’єктивні сторони життя суспільства не можна дістати тільки методами прямої статистики, тут потрібні конкретно-соціологічні, соціально-психологічні та інші дослідження.

Важливим у прогнозуванні є врахування того соціального, економічного, організаційного і науково-технічного тла, на якому розвивається об’єкт прогнозування. Саме цей фон як сукупність умов, зовнішніх факторів, обмежує розвиток об’єкта прогнозу в майбутньому, активно взаємодіє з ним.

Прогнози розробляються з допомогою певних методів прогнозування, які являють собою сукупність способів і процедур відбору й аналізу емпіричної інформації з метою складання прогнозу.

Деякі дослідники нараховують понад 200 наукових методів, спеціальних методик, логічних і технічних засобів пізнання майбутнього, однак у практиці найчастіше використовується не більше 15–20 методів прогнозування. Усі вони досить умовно можуть бути поділені на п’ять груп: 1) екстраполяція; 2) експертні оцінки; 3) моделювання; 4) історична аналогія; 5) сценарії майбутнього. Кожний з цих методів пророкування майбутнього має свої переваги і недоліки.

Метод екстраполяції тенденцій базується на припущенні про безперервність роз-витку більшості процесів реального життя. Якщо для якоїсь системи – технічної, біологічної, соціальної – у минулому був характерним розвиток (зростання чи спад) з певною постійною швидкістю або прискоренням, то є підстави вважати, що ця швидкість чи прискорення залишається незмінним і на певний проміжок часу в майбутньому. Таким чином, можна графічно чи аналітичне продовжити криві зростання (спаду) і обчислити кількісні характеристики майбутнього стану об’єкта прогнозування. Проте слід бути дуже обережним у виборі часових інтервалів прогнозування. Необґрунтоване продовження на майбутнє тенденцій минулого часто призводить до абсурду.

Експертні оцінки – науковий метод аналізу і дослідження складних проблем, що не формалізуються на основі інтуїтивно-логічного підходу. Його суть полягає у проведенні експертами (провідними спеціалістами в різних галузях науки і техніки) аналізу проблеми з наступною формалізованою обробкою результатів. Узагальнена думка експертів приймається як найбільш вірогідне вирішення проблеми.

Найскладнішим є процес добору експертів. Останніми роками розроблено чимало методів їх пошуку – як об’єктивних (за кількістю наукових праць, стажем роботи, рекомендаціями співробітників, результатами спеціальних тестів), так і суб’єктивних (таємне голосування за кожну кандидатуру в експертну групу, взаємна оцінка майбутніх експертів з допомогою спеціальних шкал тощо).

Організація роботи експертів – також досить складне питання. Традиційні дискусії, безпосередній обмін думками мають багато недоліків: «тиск авторитетів», суб’єктивність експертів, небажання деяких з них публічно відмовлятися від своєї думки тощо. Тому останнім часом набув популярності так званий метод «Дельфі», за ім’ям славнозвісного оракула Стародавньої Греції. При цьому експертне опитування проводиться анонімно, у декілька турів, з проміжним ознайомленням експертів з результатами кожного туру. Зв’язок між експертами здійснюється за допомогою пошти або вони безпосередньо підключаються до комп’ютера і «психологічні» фактори не можуть впливати на кінцеві результати. Відомі способи прогнозування, такі як метод «мозкових атак», «спроб і помилок», сценарію подій та інші, є різновидами методу експертних оцінок.

Є ще один специфічний метод експертних оцінок – опитування громадської думки, який набуває все більшого поширення як у нас, так і за кордоном.

Метод моделювання побудований на вивченні не власне об’єктів пізнання, а їхніх моделей. Результати дослідження переносяться з моделей на об’єкт. Є кілька видів моделювання: предметне, фізичне, знакове математичне, логічне, імітаційне, комп’ютерне за допомогою ЕОМ. Цей метод можна визначити як процес конструювання моделі реальної системи з наступним дослідженням та проведенням експериментів на цій моделі. В результаті вивчення поведінки моделі у різних умовах і при різних значеннях вхідних параметрів з’являється можливість прогнозувати поведінку реальної системи, передбачити результати тих чи інших управлінських дій чи змін. Інакше кажучи, експеримент з самою системою чи об’єктом моделювання замінюється експериментом з його модельним описом. Це особливо важливо у разі дослідження складних соціально-економічних процесів на регіональному і глобальному рівнях, коли прямий експеримент принципово неможливий або може призвести до непередбачених наслідків.

Крім імітаційних моделей, які сьогодні є одним з найпоширеніших методів вив-чення та прогнозування глобальних процесів, широкого застосування набули історичні моделі – образи і сценарії майбутнього. Історичний підхід полягає у виявленні об’єк-тивних закономірностей і тенденцій розвитку системи і спирається на принцип детермінізму майбутнього, на те, що необхідність завжди пробиває собі шлях крізь випадковості. Сценарій можна розглядати як історико-системну модель, орієнтовану на процес розвитку: яким шляхом крок за кроком може бути реалізована та чи інша теоретична ситуація; які варіанти є на кожному етапі для кожного учасника подій з тим, щоб від-вернути, полегшити або уникнути певного розвитку подій.

Сценарій, таким чином, являє собою багатоваріантний прогноз, що поєднує системний та історичний підходи до вивчення складних систем; у більшості випадків він носить описовий характер і широко використовується при побудові комплексних прогнозів.

Отже, сутність соціального прогнозування, як наукового напряму, полягає в систематичному аналізі соціальних процесів через призму теоретико-методологічних принципів для виявлення проблем і тенденцій суспільного розвитку, визначення шляхів вирішення соціальних завдань. У сучасних умовах уміння передбачати і прогнозувати майбутнє, а, отже, і впливати на соціальні процеси стає однією з найважливіших якостей фахівця.

Вихід України з кризи вимагає інноваційних дій і широкого сучасного мислення. Без прогнозування різних явищ і процесів, без передбачення перспектив їх розвитку неможливе науково обґрунтоване управління, вироблення і прийняття ефективних управлінських рішень. Виявлення назріваючих тенденцій, проблем і протиріч суспільного життя, пошук шляхів і методів їх вирішення – важливе завдання соціального прогнозування.

Література:

1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Д. Белл. – М. : «Academia», 1999. – 120 с.

2. Бестужев-Лада И. В., Наместникова Г. А. Социальное прогнозирование: курс лекций / И. В. Бестужев-Лада, Г. А. Наместникова. – М. : Педагогическое общество России; 2002. – 157 с.

3. Глущенко В. В. Прогнозирование / В. В. Глущенко – М : Вузовская книга, 2000. – 205 с.

4. Грищенко В. И., Демидова Л. Г., Петров А. Н. Теоретические основы прогнозирования и планирования / В. И. Грищенко, Л. Г. Демидова, А. Н. Петров – Спб., 1995. – 250 с.

5. Косолапов В. В. Методология социального прогнозирования / В. В. Косолапов. – К. : Вища школа, 1989. – 148 с..

6. Курбатов В. И., Курбатова О. В. Социальное проектирование: учебное пособие / В. И. Кур-батов, О. В. Курбатова – Ростов-на-Дону : Феникс, 2001. – 234 с.

7. Основы социальной работы: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / [Под ред. Н. Ф. Басова]. – М. : Издательский центр «Академия», 2004. – 288 с.

8. Панарин А. С. Глобальное политическое прогнозирование: учебник для студентов вузов / А. С. Панарин. – М. : Алгоритм, 2000. – 300 с.

9. Сафронова В. М. Прогнозирование и моделирование в социальной работе / В. М. Сафро-нова. – М : Высшее образование, 2002. – 222 с.

10. Ядов В. А. Социологическое исследование: Методология, программа, метод / В. А. Ядов –М.: Высшее образование, 1995.